Ми з чоловіком одружилися 30 років тому. Дитина у нас одна, син Петро, тому всі свої зусилля ми направили на те, щоб дати йому хороший старт у житті. На щастя, наша дитина не вирішила, що має право відпочивати на всьому готовому і сам прагнув розвиватися та заробляти. У свої 23 роки він має непогану роботу, яка забезпечує його самого і дозволяє фінансово підтримувати нас. 90-ті роки були для нашої родини складними і так вийшло, що з нерухомості у нас залишилася лише двокімнатна квартира, де ми живемо.
Почавши працювати, син переїхав на орендоване житло, але після того, як у його житті з’явилася дівчина Зоя, ми всі почали замислюватися про покупку житла молодій парі. Коли Петро та Зоя почали всерйоз думати про весілля, ми познайомилися з батьками дівчини. Звело нас з ними прагнення допомогти молодим, щоправда, ми з чоловіком були переконані, що робити це треба ненав’язливо, без вимог та втручання у їхні справи, а от батьки дівчини дивилися на ситуацію зовсім інакше. Я вважала, що молодій сім’ї потрібна квартира і ми з чоловіком збиралися взяти активну участь у її покупці.
Батьки Зої таких планів не мали. За роки життя я переконалася, що ситуація може повернутися по-різному і любов не є гарантією щасливого життя, тому наполягала, що оформляти житло ми будемо тільки на Петра. Я дуже хотіла, щоб син жив у новому будинку, але грошей вистачило тільки на хрущовку. На щастя, у квартирі було зроблено гарний ремонт і додаткових вкладень вона не вимагала. Довелося взяти іпотеку, але в обумовлену суму ми вклалися. Я поспішала, вирішивши, що купити та оформити житло потрібно до весілля. Коли операцію було завершено, батьки Зої дуже засмутилися, за їхньою реакцією я зрозуміла, що вони хотіли, щоб донька одразу отримала частину в квартирі, без їхньої фінансової участі. Сама Зоя теж трохи засмутилася, але як виявилося, вона просто хотіла жити в новій висотці, а переїжджати належить до хрущовки.