Ми з чоловіком жили в однушці, але з двома дітьми було тісно, і ми хотіли розширюватися. За цей час нам вдалося накопичити круглу су му — на трикімнатну вистачало. Нашу однушку продали, і тимчасово переїхали до моїх батьків. У них квартира простора, і ще ми не планували там довго залишатися — місяць або два. Навіть речі залишили у гаражі, по пакетах та валізах. Ми звернулися до родичів, щоби зібрати необхідну су му — 150 тисяч. Думали, що доnоможуть, ми ж у борг просили. Але виявилось, що у когось був ремонт, у іншого якісь проблеми.
Advertisements
А я сподівалася, що доnоможуть. Навіть моя двоюрідна сестра, з якою ми були дуже близькі, сказала, що вирішила купити нові чоботи. Не очікувала. Мої батьки та батьки чоловіка доnомогли нам. Слава Богу, що ми маємо друзів, вони теж підтримали. Колеги також не залишилися осторонь. Вони нас врятува ли. Ми взяли kредит, роздали усі борrи. Нашій радості не було межі, у нас була своя квартира. Ми вирішили відсвяткувати новосілля та запросили тих, хто допоміг нам. Ми були дуже вдячні їм. Моя мама казала, що треба покликати рідню, а я сказала, що подумаємо.
Якщо чесно, мені не хотілося спілкуватися з ними: вони і пальцем не ворухнули, щоб нам допомогти, з якого дива ми повинні їх звати. Потім вони самі почали дзвонити, всіх цікавило одне – коли святкуватимемо новосілля, мовляв, цю радість ми повинні ділити з найближчими, новосілля – це сімейне свято. Я всім відповіла, що ми вже відзначили новосілля з нашими близькими людьми: це наші батьки та друзі-колеги. Вони не залишили нас самих у скрутній ситуації. І сказала, що можуть спокійно займатися своїми справами: куnуйте чоботи, робіть ремонти, ми не турбуватимемо вас. Сказала і не жалkую. Тепер ми живемо щасливо та мирно у нашій новій квартирі. Нещодавно куnили меблі. Все добре.