Алла стала уважно спостерігати за своїм 12-річним сином Васею. Хлопчик став менше часу проводити на вулиці, хоча раніше його додому важко було загнати. Але що найдивніше, так це те, що хлопчик зачинявся у своїй кімнаті. До нього було просто неможливо потрапити. Чоловік казав, що Вася вже великий, йому потрібний свій особистий простір. -Синку, нам потрібно серйозно поговорити. З тобою все гapaзд? — Почала Алла. -Так, мамо. Все добре. А якщо ти про роз6ите вікно в школі, то я зовсім ні до чого. Це з 5-го класу хлопці у футбол грали, мене й близько не було. -Ні, я не про вікно, а про твою дивну поведінку. -Зі мною все гаразд, мамо, — насупившись відповів син.
Наступного дня Алла вирішила обстежити кімнату сина щодо дивних речей. Але нічого підозрілого вона не знайшла. У кімнаті було все, як завжди, але тоді навіщо закриватися в ній щоразу? -Алла, Ти сама себе накручуєш, — намагався заспокоїти чоловік. -А Раптом він зв’язався з ոоганою компанією? — Тоді він би завжди був на вулиці, а так дитина вдома сидить. Вася зібрався до школи та з собою взяв спортивну сумку. Це й здалося дивним для стур6ованої мами: -Вася, тобі на тренування тільки ввечері, навіщо зараз сумку з собою брати. Давай, я її заберу, а ти потім додому за нею зайдеш. -Ні! Не чіпай сумку, — крикнув Вася і схопив свою сумку, доки Алла нахилялася до неї. -Що відбувається? — на шум у коридорі вийшов батько. Батько побачила, як Вася розгублено дивиться на маму та тримає в руках сумку.