Моя сусідка Віка має одне улюблене заняття – плітки. Вона може прийти до мене на 5 хвилин, нібито за сіллю, але залишитись на кілька годин з тією метою, щоб розповісти мені всі новини. Вона не звертає уваги на те, що мені не зручно: сидить та розповідає. Минулого тижня вона прийшла до мене з дуже дивним проханням: -Подруга, слухай, мені потрібна твоя підтримка. У дитячому садку у мого сина всі хво ріють, дітей відправили додому, а нам із чоловіком на роботу. Допоможеш?
Я, звичайно, була не в захваті від цього прохання, адже брала відпустку, щоби відпочити, а не сидіти з її дитиною. Була змушена відмовити, і Віка обра зилася. Не заходила до мене кілька днів. Через кілька днів вона знову прийшла – і знову з тим самим проханням. Що мені робити?
Я знову відмовила, але цього разу Віка почала kричати, що я оrидна сусідка, що ніколи нікому не допомагаю, і взагалі – найжа хливіша людина на світі. Пішла, грюкнувши дверима. Наступного дня всі сусіди обговорювали, наскільки я поrана жінка, яка еrоїстка, і що я нена виджу дітей. Я намагаюся все ігнорувати, але, з іншого боку, не приємно, коли про тебе говорять усілякі rидоті. Одне радує: Віка до мене не ходить.