Ви навіть не уявляєте, в якій атмосфері я росла. Коли я з’явилася на світ, батько плакав, але це були сльози не радості. Він був розчарований, бо мріяв про сина. Поки я росла, він майже не звертав на мене увагу. А коли мама народила другу дитину, цього разу хлопчика, все змінилося. Данило став гордістю родини, і батько буквально світився від щастя, вихваляючись сином перед усіма. З того часу я жила у тіні свого брата. Йому вибрали найкращі гуртки, а я ходила лише до художньої школи. Всі захоплювалися успіхами Данила, мої здобутки навіть не помічали. Мама бачила, як мені боляче, але ніколи не наважувалася сказати батькові жодного слова. Тому, закінчивши дев’ять класів, я вирішила поїхати на навчання. Вступила до коледжу, а потім продовжила освіту в університеті, вивчилася на вчительку біології.
Данило, звичайно, був призначений для «високих цілей». Батьки сплатили йому стажування за кордоном та дали гроші на відкриття власної справи. Але він не впорався і втратив усе. Проте батько його виправдовував. – У такі часи мати свою справу – це подвиг! Нічого, все ще вийде! Але нічого не виходило. Данило не міг довго втриматися на жодній роботі, а потім повернувся до батьківського будинку разом з нареченою, бо платити за оренду житла не міг. Батьки їх забезпечували, не засуджуючи сина. На свято Святого Миколая я приїхала до батьків. Хотіла привітати батька – він Микола – і познайомити їх з моїм нареченим Андрієм. Для мене це було важливо, адже наші стосунки були серйозними. Мама приготувала вечерю, всі сіли до столу. І тут прийшов Данило з нареченою і оголосив:
– У нас буде дитина! – Ось це подарунок! – закричав батько. Після цього на мене з Андрієм ніхто не звертав уваги. А під кінець батько додав: – Якщо так, хочу оголосити, що все наше майно залишиться синові! Я не витримала, встала та пішла. Андрій побіг за мною. Пізніше мама дзвонила мені, але я вирішила раз і назавжди викреслити батьків зі свого життя. Ми з Андрієм побралися, і свекруха з тестем допомогли нам збудувати будинок у них у дворі. У нас з’явилися діти, і наше життя було прекрасним. Минали роки. Мама намагалася відновити стосунки, але я не могла пробачити. Якось вона дізналася мою адресу і приїхала. – З батьком біда, він дуже хворий. Нам потрібна допомога! – Данило де? – Він ніде не працює. Він ховається від війни. Я одна утримую всіх. Мама плакала, називаючи мене своєю останньою надією. Я пообіцяла подумати, чим можу допомогти. Але я досі не знаю, що робити. Не можу пробачити їм їхнє ставлення. Підкажіть, як бути?