Будучи самотньою матір’ю, я виховувала свого сина Руслана в надії, що він подбає про мене в старості. Однак я боялася, що коли він одружиться, його дружина віддалить його від мене. Незважаючи на цей страх, я була рада за нього, коли він став успішним, купив квартиру, машину, а потім збудував будинок за містом. Але коли він нарешті одружився з дівчиною на ім’я Людмила, я була цьому не рада.
Вона здавалася холодною і не справила на мене гарного враження під час нашої першої зустрічі. Проте, коли вони запросили мене до них у гості , Людмила запропонувала мені окрему кімнату, ванну та кухню в їхньому домі та попросила мене жити з ними. Вона хотіла, щоб її діти мали бабусю, оскільки рідної матері в неї не було. Я вирішила переїхати до них, і через кілька місяців була рада, що в мене народився онук. Жити з ними виявилося чудово, і мені пощастило, що в мене така невістка, як вона. До цього я працювала в кількох місцях тільки для того, щоб забезпечити Руслана, тому що мій чоловік покинув мене, коли Руслану було лише 5 років.
Тоді я повернулася до батьківського будинку зі своїм сином, але моя мати тільки дала притулок нам і не надала ніякої допомоги. Мені довелося постійно вислуховувати, як вона лає мене за мій невдалий шлюб. Незважаючи на ці труднощі, Руслан виріс добрим хлопчиком і чудово навчався у школі. Пізніше він вступив до університету і зрештою поїхав працювати за кордон. Синові знадобилося 40 років, щоб знайти кохання всього свого життя. Переїзд до них був для мене найкращим рішенням і це допомогло відкладати свою пенсію, хоча мій син добре мене забезпечував. Людмила виявилася чудовою людиною, і мені пощастило, що вона стала моєю невісткою.