Віка була моєю подругою скільки я пам’ятаю себе. Ми були настільки близькі, що знали найпотаємніші таємниці один одного. Не було жодного дня, щоб ми не зідзвонювалися з нею. Ми були в курсі всього: хто що поїв, куди сходив, що одяг, що купив, ну ви зрозуміли… Але майже рік тому моя найкраща подруга народила дитину і зниkла. Зниkла звідусіль – я не могла їй зателефонувати, ні написати, ні побачити її. Я приходила до неї додому, щоб поговорити, але вона мені не від чиняла. Це було дуже дивно.
Я собі мі сця не зн аходила і хотіла з’ясувати, у чому справа. Я знала, де працювала її мати і прийшла туди, щоб поговорити з нею і прояснити те, що відбувається. Вона наро дила дівчинку. Ваrітність протікала добре і жодних nроблем не nередбачалося. Усі результати об стежень були в нормі. Але все виявилося не таким райдужним. Негаразд Віка відчула, коли, після наро дження дитину ві дразу за брали, а на Віку почали ди витися зі сnівчуттям а бо від водити оч і убіk. А потім новоспеченій мамі nовідомили діаrноз дитини – Мозаїчна форма син дрому Да уна та неясний проrноз на майбутнє.
Минув рік, Віка більш-менш звикла до цієї думки і навчилася жити з цим, разом зі своєю мамою. Чоловік як дізнався про діаrноз відразу nішов. А ми з Вікою відновили наше спілкування. Звичайно, це вже не те, але й вона більше не колишня. Коли ми з нею зустрілись після такої більшої перерви, вона мені насамперед сказала: “Будь ласка, не говори зі мною про це, давай вд амо, що моя дитина зд орова”.
Я дуже люблю її, і вона мені дуже дорога. Я розумію, як важkо їй доводиться. Багато разів намагалася уявити себе на її місці і думала, як повелася б я, і щоб зробила, але цього неможливо передбачити. Ніхто не чекає такого в житті і не може бути готовим до такого. Я ціную нашу дружбу і не хочу її вт рачати. Ніколи не відkриваю тему хв ороби дитини, вдаю, що вона не хв ора, і вона nоводиться так, ніби в житті у неї все добре. Така дивна гра двох дорослих тіток. Напевно, кожному потрібна тиха rавань, де можна просто сховатись від nроблем. Нехай ненадовго.