Стас та Люда прожили у шлюбі 7 років, і за цей час у них народився син, якому вже було 4 роки. Їхнє сімейне життя, здавалося, йшло своєю чергою: затишний будинок, спільні вечері, вихідні в колі сім’ї. Але в один несподіваний момент Люда зупинилася і задумалася про свої почуття та почуття Стаса. Увечері, коли Стас повернувся з роботи, Люда вирішила поговорити з ним. Вона подала чай і сіла навпроти нього. – Стасе, ти мене ще любиш? – Запитала вона з надією в голосі. Стас здивовано підняв погляд на дружину:
– Звичайно люблю. Чому ти питаєш? – Просто іноді мені здається, що ти зі мною заради затишку та турботи, а не заради кохання, – Люда сумно опустила погляд. Стас узяв її руки у свої: – Людо, ти для мене все. Я вдячний тобі за наш будинок, нашого сина, за кожен день, проведений разом. Ці слова заспокоїли Люду, але вона все ще шукала підтвердження його почуттів. Наступного дня, коли Стас повернувся з роботи, він приніс із собою букет її улюблених квітів і запропонував провести вечір удвох,
залишивши сина з бабусею. Вечір пройшов у теплій та романтичній атмосфері, нагадавши Люді про ті часи, коли вони лише починали зустрічатися. – Людо, я хочу, щоб ти знала, як сильно я тебе ціную і люблю, – зізнався Стас, коли вони сиділи у затишному ресторані. Люда подивилася на нього з усмішкою, і її серце наповнилося теплом. Вона зрозуміла, що її сумніви були марними. Стас справді любив її, і всі його турботи та увага були щирими.